Епоха першопрохідців: 10 шедеврів німого кіно

Кореспондент SLOG Андрій продовжує знайомити читачів із визначними моментами у розвитку світового кіно. Цього разу до уваги було взято німий кінематограф. Ми згадаємо про шедеври німого кіно: фільм, на декораціях якого була побудована студія «Волт Дісней»; шедевр тривалістю менше однієї хвилини;  оцінки від Сталіна, Гітлера, Геббельса та ін.  

Поява у 1927 році звукового кіно ознаменувала нову віху в історії кінематографу. В інтересах комерції воно поступово і впевнено витіснило німий кінематограф. Разом з цим у небуття пішла ціла епоха видатних режисерів, акторів, та інших родоначальників цього мистецтва того часу.

Однак, саме в епоху німого кіно був закладений фундамент для розвитку кінематографу. Беручи до уваги певну тенденцію до  ностальгії за тими часами серед сучасних кінематографістів, ми вирішили нагадати читачу про деякі визначні «німі» фільми.

«Прибуття потягу на вокзал міста Ла-Сьота»,  брати Люм’єр

Ця 49-секундна стрічка була знята у ті далекі  часи, коли всі технічні можливості режисера обмежувалися знімальною камерою, плівкою та проекційним апаратом, а перші  глядачі були  настільки недосвідченими, що споглядання потягу, який рушає на них крізь  екран,  змушувало в паніці покидати кінозалу. Вважається, що саме в цей момент відбулося народження кінематографу як виду мистецтва. Брати Люм’єр першими усвідомили унікальну особливість кіно: можливість відображати фізичну дійсність за допомогою самої дійсності і закарбовувати час на кіноплівці[1]. За це заслужено і отримали почесне звання родоначальників кіномистецтва.

«Нетерпимість», Девід Ворк  Гріффіт

Фільм складається з 4 епізодів («Життя і страждання Христа», «Варфоломіївська ніч», «Падіння Вавилону», «Мати і закон»), які плавно змінюють один одного. У кожному з таких епізодів демонструються фатальні наслідки людської нетерпимості.

На цю стрічку Девіда Ворка Гріффіта було витрачено колосальні  кошти, залучено майже 16 тисяч артистів, а для зйомок епізоду про Варфоломіївську ніч було повністю відтворено цілий квартал Парижа. Декорації до фільму виявилися настільки монументальними і нетлінними, що згодом на їх фундаменті створили частину павільйонів студії «Волт Дісней», а у 30-х роках залишки декорацій  були використані для побудови житлового кварталу.

Здавалося б, сама доля судила цьому фільму запаморочливий успіх, але у глядачів  було своє бачення ходу історичного розвитку кіно. Попри загальновизнану художню цінність і епічність розмаху, стрічка провалилася в прокаті і виявилась комерційно невдалою. Глядачі у 1916 році не могли передбачити, що їх нащадки у підручниках будуть вивчати розроблені Гріффітом у «Нетерпимості» прийоми монтажу, а історики назвуть цей фільм «єдиною кінофігурою»[2].

«Кабінет доктора Калігарі» , Роберт Віне

Ця стрічка повинна зацікавити тих, хто хоче дізнатися звідки черпав своє натхнення Мартін Скорсезе під час зйомок «Острову проклятих». Фільм  про  череду жорстоких вбивств, які відбуваються у провінційному містечку після приїзду загадкового доктора Калігарі зі сомнамбулом, мав незмінний успіх серед глядачів. І недаремно, адже, на відміну від свого сучасника, тодішній глядач не був готовий до стрімких і запаморочливих поворотів сюжету, а естетично-художній аспект замкнутого світу декорацій картини продовжує вражати і в еру новітніх технологій. «Кабінет доктора Калігарі» став одним із найвідоміших фільмів жахів епохи німого і дав початок німецькому кіноекспресіонізму.

«Носферату, симфонія жаху»,  Фрідріх Вільгельм Мурнау

Уважний глядач неодмінно помітить схожість сюжетної лінії цього фільму з фабулою роману Брема Стокера «Дракула».  І не дивно, оскільки Мурнау дійсно планував екранізувати роман ірландського письменника про вампіра-аристократа, але кінокомпанія так і не змогла придбати права на екранізацію. Саме тому режисер вирішив змінити імена головних персонажів та підкоригувати сюжетну лінію. Що з цього вийшло? Класика німецького кіноекспресіонізму з вражаючими своїми художньо-естетичними аспектами кадрами.

« Броненосець «Потьомкін» », Сергій Ейзенштейн

«Броненосець «Потьомкін» неодноразово визнавався одним із найкращих фільмів усіх часів і народів. Перегляд цієї стрічки рівнозначний вивченню підручника з кінорежисури — настільки ідеально поставлена та досконала ця картина.

Попри всю заангажованість у зображенні подій повстання на броненосці «Потьомкін», цей фільм ілюструє те, як пропаганда та агітація може водночас бути витвором мистецтва. І це було оцінено не будь-ким, а міністром пропаганди Третього рейху. Після перегляду фільму Йозеф Геббельс зауважив, що навіть найгірші ідеї можуть пропагуватися художніми засобами[3].

«Метрополіс», Фріц Ланг

Про цю стрічку можна навести тисячі фактів — настільки міцно вона вписалася в історію світового кіно. Наприклад, через те, що повна 5-годинна версія вважається безповоротно втраченою, ми задовольняємося лише 147-хвилинною версію.

Переглядаючи цей фільм важко повірити, що так могли знімати у 1927 році: що можна було залучити 30 тисяч людей для масових сцен; створити тисячі маленьких моделей-мініатюр для зображення машин майбутнього; намалювати тисячі картин розміром 40х60 см лише для зображення променів світла, а не просто використати комп’ютерну графіку, як роблять більшість сучасних режисерів.

Чи міг здогадуватися Фріц Ланг, коли знімав свою науково-фантастичну антиутопію з красивим слоганом «Посередником між головою і руками повинно бути серце», що його фільм потрапить до списку улюблених фільмів Адольфа Гітлера?

«Пристрасті Жанни д’Арк», Карл Теодор Дрейер

Сценарій цього, без перебільшення, видатного фільму, ґрунтується на знайдених у Національній Бібліотеці Франції протоколах допиту Жанни д’Арк. Карл Теодор Дрейер у дуже аскетичній та стриманій манері закарбував на екрані останні дні з життя національної героїні Франції. Фільм наочно демонструє глядачу арсенал можливостей інквізиційного суду: тортури, страту та допити, які відзнято у досить натуралістичних подробицях. Варто відзначити і самовіддану гру виконавиці головної ролі Марії Фальконетті, без якої не вдалося би  настільки яскраво передати стан Жанни д’Арк під час суду. Акторці для зйомок у фільмі довелося не тільки кардинально змінити зачіску (майже залишитися без волосся), а й у деяких епізодах зніматися з важкими ланцюгами на шиї.

«Людина з кіноапаратом», Дзиґа Вертов

Цей документально-експериментальний фільм радянського теоретика кіно став одним із маніфестів світового кіноавангарду. «Людина з кіноапаратом» —  це безсюжетна стрічка, що складається з епізодів, відзнятих знімальною групою на вулицях Києва, Одеси та Москви.  Головна мета фільму — показати унікальні можливості кіномови та засоби відображення дійсності на кіноплівці.  Дзиґа Вертов успішно впорався зі своїм наміром: у цій стрічці демонструється так багато прийомів у сфері монтажу та операторського мистецтва, що він може слугувати справжнім підручником з кінорежисури.

«Земля», Олександр Довженко

Коли згадують про Олександра Довженка, ця стрічка чи не першою спадає на думку. Сприймати цей фільм можна по-різному. Радянські чиновники побачили в картині язичницький культ природи та оголену жіночу натуру, а світова спільнота кінематографу називала цей фільм одним із найпоетичніших в історії кіно. Довженко ж, напевно, прагнув возвеличити працьовитого селянина-хлібороба та показати конфлікт у часи колективізації. Незмінним залишається світове визнання стрічки, за яку італійські кінематографісти колись прозвали Довженка  «Гомером кіно».

«Вогні великого міста», Чарлі Чаплін

В цій німій стрічці, яку було відзнято вже в епоху звукового кіно, дуже виразно проявляється весь акторський та режисерський талант Чарлі Чапліна. Звичайна історія про кохання волоцюги до сліпої дівчини завойовує серця глядачів своєю щирістю, дитячою наївністю головних персонажів. «Вогні великого міста» став одним із останніх великих фільмів епохи німого кіно. До речі, серед шанувальників цієї стрічки були не тільки такі видатні кінематографісти як Андрій Тарковський, Федеріко Фелліні та Стенлі Кубрік, а і Йосип Віссаріонович Сталін.

1)    Андрей Тарковский. «Вопросы киноискусства». М., 1967, № 4

2)    Джо Франклин. = Classics of the Silent Screen. — Нью-Йорк: The Citadel Press, 1959.

3)     Васильченко А. В. «Прожектор доктора Геббельса. Кинематограф Третьего рейха» — М. : Вече, 2010.

Андрій Куранда