Мульти-інтер-націо-культура

     Протягом життя неодноразово (часто по-різному) відповідаємо на питання «Хто я?». Проблема ідентифікації себе як представника певної спільності є центральною при розгляді питання міжкультурного спілкування. Розуміння важливості цієї теми дає можливість по-новому поглянути на сутність війни як соціального явища (оскільки війна можлива лише проти певної спільності «вони», що відрізняються від «ми»).     Потреба солідаризуватись із певною групою спочатку була умовою виживання, потім – захисту від ворогів, ефективної організації праці, задоволення власних потреб та інтересів в умовах ринкової економіки і т.д. У глобалізованому світі ця солідарність з групою інших людей все частіше проявляється на планетарному рівні, оскільки громадяни різних країн одночасно інтегровані в одні й ті ж самі процеси. Освічена людина є в якомусь сенсі космополітом. Але більшість людей ще не дійшли до цього, «свої» для них обмежуються власним етносом,нацією чи одновірцями. ХХI століття кожного дня нав’язує різноманітні міжкультурні контакти, і є кілька різних способів реагувати на них, коли вони стаються.

    Важливою для вибору правильної поведінки при таких контактах є теорія мультикультуралізму. М. як соціальна політика проявляється у прагненні забезпечити умови гідного та рівного співіснування для представників різних культур як у межах однієї держави, так і у світі загалом. Це стосується як сфери правового регулювання, так і буденного спілкування. М. є важливою частиною програми толерантності, яка дозволяє мінімізувати міжкультурні, міжрасові чи міжрелігійні конфлікти, що стаються саме через мислення на рівні «ми-вони». Ідея в тому, що в основі будь-якого подібного конфлікту лежить нерозуміння природи Іншого, відсутність поінформованості щодо його світу, щодо іншого типу мислення. Люди просто не розуміють одне одного. В теорії ця проблема вирішується шляхом освіти та програм міжкультурного спілкування для дітей, проте на ділі виходить так, що більшій частині людей просто доводиться миритися з тими, хто поряд, але мають інші переконання. Німець не розуміє турка, і навпаки.

    Таким чином, конфлікти просто закопуються глибше, справжні думки не промовляються вголос. Це стосується також, наприклад, і секс-меншин. Відмовляючись від тоталітаризму більшості, подібна політика призводить до безкарного диктату меншості. За останні кілька років такі політики, як Н.Саркозі, А.Меркель та Д.Кемерон визнали М. як практику, котра не виправдала себе. Основна проблема в даному випадку — це іммігранти, які не бажають інтегруватися в локальну культуру. Саме тут і стається конфлікт інтересів. Певна кількість людей має відмовитись від своєї приналежності до тієї культури, в якій вони перебували раніше, бути більш гнучкими, щоб інтегруватись у правила гри іншого суспільства. Однак такий варіант мені здається малоймовірним з огляду на той факт, що будь-яка меншість прагне зберегти свою автономію, свою самобутність, що підтверджує наявність добре організованих діаспор практично в кожній країні світу.

    Ми не будемо говорити про альтернативи цій ідеї «плавильного котла», «салатниці», як і про сили, що протидіють М., такі як націоналістична ідеологія, типовим явищем для якої, наприклад, є гасло «Україна для українців», яке має за мету або формування абсолютно однорідного культурного середовища, або, принаймні, створення умов для домінування культури корінної нації. Мусимо зазначити популярність подібних ідей у світі. Наприклад, нещодавно уряд Австралії постановив, що мусульмани, що бажають жити за законами шаріату, будуть змушені покинути територію країни.

    Кілька слів про інтернаціоналізм. Це поняття зазвичай застосовується як антитеза до націоналізму, як своєрідна реакція на нього. Пролетарський Інтернаціоналізм має на меті об’єднати представників пролетаріату всіх держав, оскільки вони всі зіштовхуються із однаковими проблемами та переслідують схожі цілі. Це щось принципово відмінне від почуття спорідненості робітника із власником заводу, на якого він понаднормово працює лише через приналежність до однієї культурної традиції. Це визнання абсурдної думки, що «так, вони бандити, але, принаймні, свої». Тому тут з’являється зовсім інакша єдність… наприклад, класова. Це створює спільність за ознакою діяльності, що є радикально іншою формою суспільної свідомості, ніж расова чи релігійна. Це відношення до людини іншої культури не як до Іншого, а як до рівного собі. Однак, знову ж таки, з’являються зовнішні вороги інтернаціоналу, і цей антагонізм неможливо подолати ніяким іншим чином окрім знищення однієї із сторін.

    Критики зазначають, що сучасна глобалізація більшою мірою є економічною, а політичні та культурні аспекти інтеграції залишаються менш явними. Людство дуже повільно ментально пристосовується до інтегрованого світу. Самоідентифікація можлива за етнічними, расовими, релігійними, класовими та деякими іншими ознаками. Все залежить від історичних особливостей регіону. Однак мені здається, що скоро з’явиться новий, більш універсальний спосіб дивитись на себе та інших людей в одному соціальному просторі.

    Якщо ви читаєте ці рядки, це означає, що у вас є вибір. Ви свідомо можете обирати найбільш важливі для вас ідентифікації. Ви їх буквально створюєте. З іншого боку, вони конструюються зовнішніми силами, агітаціями тощо. Потрібно пам’ятати, що ідентифікації – потужний політичний інструмент, який дає можливість налаштовувати одні нації проти інших, або й навіть розв’язувати громадянські війни. Тому будьте обережними щодо можливих маніпуляцій з вами стосовно будь-яких слів, які ви використовуєте у фразі «я — …».

    На мою думку, єдиноможливою формою взаємодії між будь-якими людьми у майбутньому стане діалог. Спілкуватись на рівних, зважувати свої та чужі права, намагатися знайти консенсус – ось що нас очікує у перспективі. Інше майбутнє не варте того, щоб жити заради нього. Без подолання стіни непорозуміння людство приречене на знищення.

Олександр Ткачинський